Вихователь - творча професія!

«Діти повинні жити у світі краси, гри, казки, музики, малюнку,

фантазії, творчості...»

В. Сухомлинський

       

     

Формування творчої особистості дитини - мета кожного педагога. Аби мати право розвивати творчі задатки у вихованців варто розвинути їх в собі.

     Робота вихователя дошкільного закладу — одна з найважливіших та найскладніших. При цьому вона відіграє істотну роль не лише в про­цесі виховання маленької людини, а й у становленні її особистості.
     Багато відомих та успішних людей стали такими завдяки своїй першій сходинці в житті, з якої перед ними постав величезний, ціка­вий і дивовижний світ. Пізнати його допомагали, передусім, ті люди, які були поруч із ними від самого початку їхнього життєвого шляху: батьки, педагоги, вихователі.
     Перш ніж узятися за творче виховання як таке, слід засвоїти кілька порад, які допомагають у роботі.
     Спробуємо розібратися, що ж таке «творча особистість» стосов­но професії педагога дошкільної освіти.
     Основною рисою такого педагога має бути постійна готовність до гри й уміння перетворювати на неї найнудніше й найсерйозніше заняття. Це не означає, що всі заняття слід проводити як театралізо­вану виставу чи цирковий атракціон. У дошкільному віці гра є осно­вним засобом спілкування, навчання, пізнання та формування ха­рактеру, особистості дитини. Саме тому треба бути готовим до участ: в грі й уміти її організувати.

«Творчість не приходить по якимось натхненням ...
  Творчості треба вчити...»
                                                          В. Сухомлинський.

Використання в роботі методу «перетворення» дітей

Діти живуть у світі образів, полюбляють різні перетворення часто самі, без участі дорослих, стають різними персонажами казок та мультфільмів. Залежно від того, який потрібен результат, ви мо­жете разом із «помічником» здійснювати різні перетворення.
    Наприклад, якщо вам необхідна тиша, можна «перетворити» ді­тей на рибок, метеликів, квіти, камінці тощо. Здійснюючи «перетво­рення», прагніть, щоб воно якнайкраще відповідало темі вашого за­няття. Ви можете спільно з малятами вигадувати для цього спеціальні: слова-«заклинання». Бажано, щоб вони були заримовані, адже тоді їх легше вимовляти.
     Якщо ж треба прискорити прибирання чи збирання на прогу­лянку, можна ввести момент змагання: хто швидше, ліпше, точніше акуратніше поскладає іграшки, одягнеться тощо.
    Щоб сфокусувати увагу дітей і підготувати їх до проведення спо­кійного й серйозного заняття, не завадять «перетворення» на розум­них хлопчиків та дівчаток, художників, акторів чи вчених.
     Ще один спосіб налаштувати вихованців на потрібний лад — розпочати заняття з певного звуку, мелодії, вірша. Тому майте серед навчальних засо­бів та матеріалів дзвіночок, будильник, сопілочку, «чарівну паличку» й інші предмети для створення потрібних вам атмосфери та настрою.
    Творчий підхід до роботи передбачає постій­ний пошук нових форм, нових матеріалів, нової ме­тодики.
    Як парадоксально це не звучало б, але інколи «но­вого» буває так багато, що засвоїти весь матеріал не в змозі навіть досвідчений педагог, не кажучи вже про початківця. Не намагайтеся «осягнути неосяжне»! Ви­беріть те, що вам до вподоби, що близьке, що, можливо, нагадує ваше дитинство. Творчо можна оперувати лише тими знання­ми, які твердо ввійшли до вашого педагогічного досвіду. Експеримен­туйте тільки тоді, коли маєте в запасі міцний багаж, який є орієнтиром та основою. Велика кількість різних методик теж неприпустима, бо ді­ти, щоб розуміти вас і подану вами інформацію, мають звикнути до ва­шої методики. Інакше ви просто втратите увагу дітей або ж вони за­плутаються й перестануть сприймати ваші пояснення. Таке нерозу­міння буває навіть у школярів, якщо, наприклад, замість педагога, до якого вони звикли, приходить інший.
     Добре допомагає в проведенні занять із дітьми великий запас навчального матеріалу. Тоді дошкільнята, виконуючи те чи інше за­вдання, матимуть можливість вибирати колір, форму, кількість та на­бір елементів. По-перше, це розвиває самостійність мислення, по-друге, прискорює процес навчання, по-третє, допома­гає уникнути одноманітності при виконанні завдання.

Словотворчі ігри

     Щоб розширити лексичний запас вихованців групи, корисно проводити з ними словотворчі ігри. Така гра може тривати 10 — 15 хвилин до чи після заняття або ж замість нього, бо сама по собі цікава й сприяє розвиткові дітей.
     Наприклад, у ваших руках лимон. Як може називатися казкова країна, де живуть лимони? Лимонія? Лимонландія? Сполучені штаті Лимонів? Лимоностан? А як називаються її жителі? Лимончани, лимонці, лимоняни? Нехай діти допоможуть вам розібратися в цьому.
    Спробуйте провести таку гру: діти беруть по іграшці, яка їм подобається, а потім намагаються пояснити, що в ній їх особливо приваблює. Наприклад, те, що вона велика чи маленька, м'яка чи тверда, міцна чи тендітна, яскрава, гарна, цікава, незвичайна, нова, стара, улюблена, добра, дивовижна, кумедна, весела, вміє говорити, рухатися, співати тощо.
    Такі ігри можна проводити й у приміщенні, й на прогулянці. Предметів для порівняння й визначення за ознаками довкруги безліч. Заняття збагатять мову дітей і розвинуть спостережливість, допоможуть їм навчитися висловлювати свої почуття.
    Ще один приклад нескладного заняття для дітей віком від трьох років. Ми називаємо цю гру «Королівський бутерброд». Вона допомагає зосередити увагу дітей, поповнити їх активний словник і розвинути пам'ять.
    З «помічником» починаємо робити «бутерброд». Спочатку «беремо шматочок хліба», потім кожна дитина почергово «кладе» на нього щось їстівне. Бажано, щоб діти сиділи колом на килимі чи на стільцях. Повторювати назви продуктів не можна, педагогові попервах доводиться підказувати дітям складові «бутерброда». Коли коло завершиться, «помічник» «з'їдає бутерброд», і починається весела частина гри: всі пригадують, що ж потрапило до живота «помічника». Виникає величезна кількість варіантів проведення гри.
     Якщо діти маленькі, їм достатнь просто згадати в будь-якому порядку те що було «з'їдено». Старшим дошкільнятам завдання можна ускладнити: називати продукти в прямому чи зворотном порядку їхньої появи на «бутерброді». Можна окремо вказати овочі, м'ясні й молочні продукти, зелень, соуси, якщ такі є. Гра містить кілька елементів, яі сприяють розвиткові дитини. Окрім розвитку пам'яті й уваги, збагачуються знання про довкілля, смакові асоціації, колірні характеристики предметів. Ви можете заздалегідь визначати склад «бутерброда», який видозмінюватиметься, стаючи чим завгодно, аби вмістити необхідні інгредієнти, визначати його форму та величину. Усе залежить від вашої фантазії, яка, до речі, є обов'язковою складовою творчої особистості.

Кілька порад

• Любіть і поважайте дитину так само, як і дорослого
• Плекайте в собі почуття задоволення від роботи з дітьми, бо воно приходить не відразу
• Поповнюйте свій «багаж знань» захопливими історіями, добрими казками, цікавими фактами з життя тварин, рослин тощо
• Працюйте з гарним настроєм. Це не означає, що у вихо­вателя не може бути поганого настрою. Тут під «настроєм» слід розуміти налаштованість на роботу
• Майте в запасі гру, заняття, казку на той випадок, якщо раптом доведеться змінити хід розпочатого заняття чи треба буде провести його поза планом. Готуйтеся до заняття із «запасом». Краще нехай залишиться невикористаний матеріал, ніж його не вистачить
• Будьте з дітьми відвертими, вони відчують це й оцінять
• Намагайтеся дотримуватися «кодексу справедливості». У маленьких дітей почуття несправедливості загострене
• Учіть напам'ять вірші для дітей, особливо веселі. Досить часто виникають ситуації, в яких просто необхідно процитувати якийсь вірш
• Заведіть собі «помічника» — іграшку, персонажа, предмет, із яким ви будете радитися, як учинити

Тренування фантазії

     Для розвитку фантазії педагогові корисно спочатку засвоїти де­які умови виникнення й проведення гри.
     Гра може початися в будь-який момент і за допомогою будь-якого предмета. Для цього слід знати, як її організувати й на чому по­будувати.
    Потренуйте свою фантазію. Що можна зробити, скажімо, за допомогою олівця, який упав на підлогу? Які варіан­ти історій у вас виникли? 

    Спробуймо разом: 

• олівець загубив своїх друзів іншого ко­льору;
• олівець не хоче малювати «каляки-маляки», йому шкода свого гарненько­го стрижня, створеного для чудових малюнків;
• олівець згадав, що раніше він був вели­ким деревом, і хоче поділитися своїми спогадами із дітьми; 
• олівець придумав веселу історію й хо­че розповісти її, зображуючи персона­жів у малюнках; 
• олівець мріє перетворитися на чарів­ну паличку, але боїться, що в нього може не вийти, тому чекає допомоги від малят.

    Поки що досить. Тепер спробуємо вибрати характер гри на ви­гадані теми. Перша тема: пошуки друзів-олівців. 

    Виникає кілька варіантів:

• можна дістати інші олівці, роздати їх дітям і пригадати назви предметів такого самого забарвлення;
• можна вирушити в далеку подорож до різнобарвних країн і мандрувати весь тиждень, щоденно засвоюючи якийсь ко­лір. Це можуть бути країни різних предметів, фруктів, квітів, птахів, комах, риб тощо.

    Як бачите, щоб придумати гру, треба зовсім мало знань і зусиль, всього-на-всього слід творчо підійти до розв'язання тієї чи іншої си­туації. Прийняти рішення в цьому випадку допоможе винахідливість, дотепність. Найголовніше — вирішивши, слід довести гру до кінця, не зупиняючись на півдорозі.
    Щоб підтримувати себе в «творчому тонусі», варто інколи вла­штовувати подібні імпровізації. Якщо досвіду ще недостатньо, краще заздалегідь готувати кожне заняття й необхідні матеріали та посібни­ки до нього.

Аналіз невдалого заняття

    Інколи трапляється так, що все підготовлено: й посібників, і ма­теріалів удосталь, а заняття пройшло нудно. І діти погано включались у нього, й результат виявився такий собі, та й дисципліна на занятті була не на висоті. Чому таке відбувається? 

Спробуйте проаналізува­ти заняття:

• чи не була тема або методика проведення заняття складна для дітей цього віку (чи надто проста, нецікава);
• чи добре діти зрозуміли, що треба було зробити;
• чи не були діти надто збуджені перед заняттям або, навпаки, надто довго просиділи без руху.

     А може, не вистачало імпульсу, інтриги, таємниці, щоб зацікави­ти дітей, стимулювати їхню діяльність?
    Причин може бути відразу кілька, адже діти є діти!
    Найскладніше — це неупереджено оцінити те, що трапилося, не перейматися необгрунтованою критикою й не втратити інтерес до подальших пошуків.

«У кожній дитині дрімає птах, 

якого потрібно розбудити для польоту.

ТВОРЧІСТЬ - ось ім'я цього чарівного птаха!»
В. Сухомлинський

Включення в заняття елементів театралізації

    У кожного педагога є свої улюблені форми роботи, теми та мето­дики. Як чітко не було б сплановано роботу в групі, як не треба було б слідувати рекомендаціям та установкам, завжди знайдеться мож­ливість внести свої корективи.
    Найбільше дітям подобаються елементи театралізації. Для про­ведення заняття завжди знадобляться ляльки-рукавички чи пальчиковий театр. Який матеріал ви не пояснювали б, можна застосувати ведення діалогу з іграшкою. Якщо хтось із дітей ніяк не може зрозу­міти суть завдання, допомагає такий прийом: ви нібито пояснюєте іграшці, що слід зробити. А потім запитуєте в неї, чи все зрозуміло. Іграшка «відповідає» неправильно або чесно зізнається, що нічого не зрозуміла. Після цього можна попросити когось із дітей пояснити не­тямущій іграшці, що треба зробити. Дошкільнята із задоволенням пояснюють завдання своєю, дитячою, мовою, виходячи з дитячого досвіду. Таким чином іншим малятам буде простіше зрозуміти своїх однолітків і виконати те, що вимагається.
     Якщо зміст занять, ігор можна знайти в збірниках та методич­них рекомендаціях, то питання дисципліни й активізації уваги дітей доводиться напрацьовувати власним досвідом. Часом заспокоїти, вга­мувати вихованців групи і вчасно розпочати заняття буває непросто. Допоможе елемент раптовості.
    Поміркуйте, чого діти не очікують від вас у цю хвилину? Можна проспівати першу фразу початку заняття замість то­го, щоб вимагати тиші. Можна задзвені­ти дзвіночком, засвистіти у свисток, за­грати на сопілочці, ввімкнути іграшку, яка вміє говорити, почати надувати пові­тряну кульку, взяти за руку малюка, який найбільше розпустувався, й попросити його допомогти виконати якусь дію ра­зом із вами. Повірте, всі інші не зали­шаться байдужими. Головне, не чекати, не підвищувати голос, не стукати й не ту­потіти ногами. Інколи взагалі не требе звертати увагу на гучні розмови й збу­джений стан дітей. Почніть роздавати матеріали, спокійно піднімаючи з місця найбільших бешкетників і залучаючи їх до підготовки заняття. Вони можуть допомог­ти роздати необхідні посібники, полічити якісь дрібні предмети й виконати будь-які інші дії, які не потребують довгого пояс­нення.
    Щоб у вас не виникло труднощів зі встановленням тиші перед початком занят­тя, майте в запасі короткі й прості спільні ігри, які завжди допоможуть навести необ­хідний порядок і зосередити увагу.
    Наприклад, така гра: діти передають одне одному маленький м'ячик чи якусь іграшку в досить швидкому темпі до вашо­го сплеску в долоні. Після сплеску переда­вати предмет не можна. Щоб він знову почав рухатися, треба сказа­ти «заповітне» слово.
    Добре допомагає зосередити увагу вихованців і, до того ж, роз­виває голос, дихання, позбавляє сором'язливості тих дітей, які надто тихо говорять, такий прийом:

• «затискаємо» в кулачку голосний звук «а», потім «кидаємо» його — «а-а-а...»;
• «затискаємо» в кулачку голосний «о», далі «кидаємо» його — «о-о-о-о...»;
• повторюємо дію з іншими голосними: «е», «у», «и», потім «змотуємо» в клубочок голосний «і» — «і-і-і-і-і-і-і-і-і...», доки вистачить дихання.

     Є проста й весела гра, яка й дітей розва­жить на три-чотири хвилини, й допоможе в тренуванні правильної ви­мови проблемних звуків. Вона називається «Мій автомобіль».
    Діти стають у велике коло, педагог робить вправу разом із ними. Усі дії виконуються із вимовлянням звуків.
    Спочатку «перевіряємо колеса машини». Для цього поперемін­но лівою й правою ногою «натискаємо на педаль насоса»: накачуємо шину, вимовляючи звук «с» при кожному натисканні педалі. Потім «цокаємо» язиком, перевіряючи, чи добре накачані шини, й «випус­каємо зайве повітря» зі звуком «ш-ш-ш-ш-ш...».
    Далі «наповнюємо бензином бак» зі звуками «буль-буль-буль» і «закручуємо покришку бака» зі звуками «вжик-вжик». Настав час пере­вірити «двигун». Треба «провернути ключ» — «чик-чик». Двигун запра­цював: «д-д-д-д-д», потім — «бр-бр-бр», далі — «ж-ж-ж-ж» і «з-з-з-з». Нарешті, двигун працює на повну силу — «р-р-р-р», можна вирушати в подорож — виконувати завдання, до якого ми приготувалися.
    Є ще одна гра, яка народилася цілком випадково й стала однією з улюблених ігор дітей 5 — 6 років. Вона називається «Продавець слів». З її допомогою можна колективно складати цілі вірші. Гра проводиться після пояснення дітям, що та­ке рима, і невеликого тренування з до­бору римованих пар: кішка — ніжка; слон — лимон; картина — малина тощо. Потім із групи дітей обирається «прода­вець» слів, усі інші — «покупці». У про­цесі гри «продавця» можна замінити. Діти почергово підходять до нього й ве­дуть із ним діалог.
Покупець: Тук-тук!
Продавець: Так-так, увійдіть.
Покупець: Вибачте, ви мені сло­вечко не продасте?
Продавець: Яке?
Покупець: Продайте мені риму до слова... (припустимо, «шапка»).
Продавець (добирає пару): До слова «шапка» купіть риму «лапка».
Покупець: Мені подобається рима «лапка», я її купую до слова «шапка».
    Якщо рима не подобається, «поку­пець» має право вимагати іншу зі слова­ми: «Мені не подобається рима «лапка», продайте іншу до слова «шапка». Потім до «продавця» підходить інший «поку­пець». Вихователь записує слова-пари, а наприкінці гри допомагає дітям приду­мати з ними вірш. Поступово словник ді­тей розширюється, вони самі починають складати коротенькі забавні віршики, з великим задоволенням розучують вірші поетів і швидше їх запам'ятовують. Починаючи самостійну роботу з дітьми, корисно записувати най­більш удалі ігри, заняття, окремі вислови й прийоми ведення гри. Адже з часом можна втратити те, що вдалося здобути копіткою працею. До того ж, власні знахідки завжди стануть у пригоді під час творчого осмис­лення сценаріїв, підготовки до свят чи адаптації нового матеріалу.

    Якщо ви полюбите роботу з дітьми, то у вас з'явиться безліч тем і приводів із захопленням розповісти про «своїх» малят друзям та знайомим. Ви згадуватимете ті забавні й смішні вислови, які діти придумують, радітимете серцем так само, як вони, при ранковій зу­стрічі з вами. Вам будуть вдячні батьки, спостерігаючи, з яким не­терпінням збираються до садочка їхні діти, щоб, граючи з вами, піз­навати світ.

Кілька заборон

• НЕ принижуйте дітей образливими прізвиськами й порівняннями
• НЕ підвищуйте голос, навіть у крайніх випадках. Якщо це сталося, слід пояснити, чому ви так зробили, й висловити жаль, що вам довелося так учинити 
• НЕ забувайте, караючи дитину, вчасно вибачити її й ство­рити таку ситуацію, в якій вона буде готова щиро попро­сити вибачення
• НЕ заохочуйте інших дітей радіти, коли караєте їх това­риша
• НЕ дозволяйте дітям говорити погано одне про одного й не заохочуйте скаржників та ябед, навіть тоді, коли вони кажуть правду. Докладіть зусиль, аби винуватий сам визнав свою провину, бажано, як помилку, а не вва­жав себе «поганим», «невихованим» чи таким, що робить усе «назло»
• НЕ кажіть неприємних слів про родину, батьків дитини при вихованцях і не дозволяйте робити це іншим
• НЕ проводьте гру чи заняття, якщо ви в них не розібралися чи недостатньо готові, аби провести на належному рівні
• НЕ перебивайте дитячу ініціативу словами: «Скажеш тоді, коли тебе попросять», або «Почнеш робити тоді, коли тобі дозволять», інакше дошкільнята перестануть щось робити без вашого керівництва
• НЕ дратуйтеся й не демонструйте свого роздратування. Якщо це сталося, старайтеся показати, що це вас украй засмутило
• НЕ приховуйте від дітей своє погане самопочуття чи засмученість від невдачі, не позбавляйте їх можливості поспівчувати, але знайте міру і завжди дякуйте їм за виявлені почуття.

Кольори освітньо - виховного процесу

Кожен з семи кольорів символізує один із напрямків освітньо – виховного процесу. Реалізовуючи якісно ці напрямки, кожна дитина може повністю реалізувати себе, свої індивідуальні особливості та інтереси.

Червоний - це колір життя, сили, спонукання до дії. Найважливіший предмет фізична культура - це повноцінний розвиток дитячого організму. Одна з найпопулярніших ігор у дітей дитячого садка - гра в футбол - яка базується на співпраці та взаємодопомозі.

Жовтий - це колір сонця, інтелекта, інтуїції. У розвиваючому навчанні основна увага звертається не на загальноприйняті критерії успіхів, а на розвиток (саморозвиток) дитини. Педагогам дитячого садка допомагають в цьому інтерактивні форми роботи з дітьми, що створюють ігрову атмосферу, яка знімає напруженість, викликає захопленість.
Жовтогарячий - це колір піднесеного настрою і емоційного комфорту. Психологічне самопочуття та емоційний розвиток дітей є предметом особливої ​​уваги. Педагоги заохочують позитивні емоції малюків, висловлюють кожній дитині участь, інтерес до її задумів і дій, щоб, перебуваючи в дошкільному закладі, дитина була веселою і життєрадісною.
Зелений - колір надії і радості, весни і відтворення. Ми реалізуємо його в художньо-естетичному розвитку. На заняттях з зображувального мистецтва діти вчаться використовувати свої творчі сили для вираження своїх почуттів і думок в малюнку, в танцях, театралізації, створюючи неповторні художні образи.
Блакитний - колір спокою. Щоб все завжди виходило легко і просто, щоб не було втоми і перевантажень, потрібно тренуватися. Вчитися слід правильно і грамотно. У цьому допомагає корекційно-психологічна робота, яка сприяє розвитку уяви, сприйняття, мислення, пам'яті.
Синій колір - символ духовності, дружності, неформальності, взаємності, а значить, соціального розвитку особистості. Тільки індивідуальний підхід до дітей, допомога в подоланні труднощів і атмосфера дружби і взаєморозуміння дозволяють нам розкрити в дітях їх можливості в повній мірі.
Фіолетовий - це змішання червоного з синім - сили, здоров'я, взаємодії, дружності. Це союз батьків і зацікавлених педагогів в прагненні дати малятам найкраще, знайти ефективні способи для того, щоб кожна дитина стала щасливою, здоровою, успішною.